Основні фонди

В якості однієї з першочергових завдань, що створюють умови для реалізації довгострокових цілей економічної стратегії, визначив розширення і оновлення виробничого апарату країни. «Стрижень економічної стратегії, пронизливий довгострокову перспективу, - подальше нарощування економічної могутності країни, розширення і докорінне оновлення виробничих фондів, забезпечення стійкого збалансованого зростання важкої промисловості - фундаменту економіки».

Науково-технічний прогрес, прискорюючи моральний знос існуючих засобів виробництва, пред'являє жорсткі вимоги до максимального використання і своєчасному оновленню діючого виробничого апарату.

У процесі інтенсифікації виробництва ускладнюється взаємодія між різними стадіями і категоріями відтворення. Становить великий інтерес дослідження категорій, що виражають єдність відшкодування і накопичення основних виробничих фондів в процесі їх розширеного відтворення. Категорія «оновлення» певною мірою характеризує це єдність, якщо при аналізі її змісту та функціональної ролі враховується взаємозв'язок між категоріями «накопичення» і «відшкодування». Такий підхід дає можливість економічно обґрунтувати вибір конкретних форм і методів відновлення виробничого апарату.

Фонди підприємств як економічна категорія докорінно відрізняються від категорій, що виражають відносини при русі капіталу. Виробничі фонди створюються працею вільних від експлуатації людей і представляють громадську власність. На відміну від капіталу вони виражають не експлуатацію трудящих, а відносини товариства і співробітництва асоційованих виробників в процесі планомірного виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільного продукту в інтересах суспільства. Перевага в використанні виробничих фондів особливо повно розкривається в процесі функціонування і руху фондів підприємств.

В процесі функціонування в багатьох виробничих циклах основні фонди піддаються зносу, а їх вартість переноситься частинами на виготовлений продукт в міру зношування. Тому перед суспільством постійно стоїть завдання відтворення засобів праці в натурі і за вартістю. З ростом суспільних потреб виникає необхідність відтворення основних фондів в розширеному масштабі, а з розвитком науково-технічного прогресу висувається проблема їх відтворення на новому техніко-економічному рівні.

Таким чином, відбувається складне переплетіння процесів відшкодування, поновлення та накопичення основних фондів у відтворювальному циклі. У літературі зустрічаються різні тлумачення сутності категорій «оновлення», «відшкодування» і «накопичення» основних фондів. Так, Д. А. Баранов до категорії «накопичення» основних фондів відносить їх збільшення або розширення в натурі, а до категорії «оновлення» - розвиток основних фондів шляхом заміни і модернізації старих засобів праці новими, більш продуктивними. Як загальне для цих двох процесів він розглядає введення нових засобів праці; відмінність полягає в тому, що при накопиченні вводяться засоби праці з метою розширення діючих фондів, а при оновленні здійснюється заміна старих, менш вигідних фондів новими.

Автор, на наш погляд, правильно дає характеристику загального і різного в процесах відновлення та накопичення основних фондів як споживчих вартостей. Однак, коли він розглядає процеси відновлення з точки зору джерел, то між оновленням і відшкодуванням основних фондів не робиться відмінності, і тоді оновлення

основних фондів зводиться до їх накопичення за рахунок початкової вартості, що повернулася в ході її обороту в амортизаційний фонд, з грошової форми в нові засоби праці, які замінять або відшкодовують зношені.

Тут відшкодування і поновлення представляються як однакові категорії, і для того щоб провести відмінність між ними, автор вводить поняття «дійсне оновлення», яке на його думку, відбувається на новій технічній основі і на відміну від відшкодування і поновлення в натурі означає не просте відтворення спожитих основних фондів і відновлення їх первісної дієздатності, а інтенсивне розширене відтворення. Процес оновлення основних фондів подається як перетворення їх в відшкодування.

На наш погляд, категорія «оновлення основних фондів» висловлює в більшій мірі якісну сторону відтворювальних процесів і характеризує дію науково-технічного прогресу. Оновлення виробничих фондів може статися як за рахунок фондів відшкодування (на реновацію), так і за рахунок фонду накопичення. У той же час накопичення виробничих фондів відбувається тільки за рахунок додаткового продукту.

В економічній літературі немає єдиної думки з питання використання фонду відшкодування в розширеному відтворенні основних фондів. Одні економісти розглядають фонд відшкодування (його частку на реновацію) не тільки як категорію простого відтворення, а й як розширеного, т. Е. Амортизаційний фонд розглядається ними як джерело накопичення. При цьому вони виходять з того, що можливість використання амортизаційного фонду випливає з особливості відшкодування основних фондів по вартості і в натурально-речовій формі, оскільки засоби виробництва зношуються поступово, а відшкодовуються в натурі через певний проміжок часу, протягом якого амортизаційний фонд може служити джерелом розширеного відтворення.

Як аргумент наводиться і те, що амортизація нараховується на всю сукупність діючих основних виробничих фондів, а щорічно вибуває певна частина з них, тому утворюється надлишок

річне суми амортизації над вибуттям, який також може використовуватися на потреби накопичення. Але оскільки засоби виробництва в натурі не можуть бути джерелом самозростання вартості основних фондів, то стверджується, що амортизаційний фонд є джерелом накопичення основних фондів не за вартістю, а тільки в їх натурально-речовій формі.

У господарській практиці дійсно спостерігається розширення виробничих фондів по натуральними показниками (т. Е. По потужності, продуктивності і т. Д.) За рахунок використання амортизаційного фонду. Однак це, на наш погляд, відображає не сутність, а форму дійсного процесу накопичення.

Суспільне відтворення на макрорівні представляє собою єдиний процес, в якому, очевидно, не можна протиставити відшкодування виробничих фондів в натурі і за вартістю як дві протилежно протікають тенденції, т. Е. Коли в одній формі відбувається їх зростання, а в іншій він не відбувається.

Якщо розглядати процес відшкодування на рівні всього народного господарства, то витрати амортизаційного фонду і відшкодування коштів виробництва в натурі збігаються в часі. Тут відбувається безперервне відшкодування всієї сукупності і частин основних виробничих фондів в натурі в міру їх зносу, в іншому випадку довелося б припинити суспільне виробництво в окремих ланках для заміни зношених і вибулих засобів виробництва.

На відміну від цього, коли ми розглядаємо окреме підприємство, то повне відшкодування основних виробничих фондів в натурі відбувається тільки після їх вибуття. Відшкодування основних виробничих фондів в натурі зовсім не означає обов'язкове повернення до їх первісної форми, а навпаки з появою нових машин, обладнання та т. Д., Старі виробничі фонди досягають такого моменту, коли оновлюються «з ніг до голови» і відроджуються в «технічно вдосконаленому вигляді ».

Тому, коли ми говоримо про відшкодування коштів праці в натурі, треба мати на увазі відшкодування їх споживчої вартості, їх первісної дієздатності (потужності, продуктивності і т. д.). Споживча вартість одиниці засобів

праці визначається її продуктивністю, проте споживча вартість сукупності основних виробничих фондів не дорівнює просто сумі споживчих вартостей окремих її складових частин, а являє собою сукупну споживчу вартість, вона залежить від послідовності технологічного циклу, асортименту та якості продукції і т. д.

В цілому, коли мова йде про відшкодування споживчої вартості окремого кошти праці або сукупності основних виробничих фондів, то мається на увазі їх дієздатність. Таке розуміння споживчої вартості основних фондів дуже важливо ще й тому, що замінні і нові засоби виробництва не завжди можна порівняти в натуральній формі.

Функція фонду відшкодування полягає у відтворенні корисного ефекту, еквівалентного ефекту спожитих виробничих фондів.

В процесі відшкодування зберігається колишня дієздатність спожитих засобів праці. Приріст дієздатності, отриманий в результаті дії науково-технічного прогресу, залучення у виробництво більш прогресивних машин, і відповідний цьому приріст суспільного продукту, як правильно зазначає О. І. Ожерельєв, являють собою частину «корисного ефекту виробленого чистого продукту, але не фонду відшкодування» .

Таким чином, збереження колишньої дієздатності спожитих засобів виробництва в результаті їх поновлення на новій технічній основі, на нашу думку, є функцією фонду відшкодування, а отриманий при цьому приріст над їх первісної дієздатністю утворюється за рахунок додаткового продукту суспільства. Звідси можна зробити висновок про те, що праві ті економісти, які не зводять категорію оновлення основних виробничих фондів як споживчих вартостей до відшкодування. На наш погляд, оновлення основних виробничих фондів означає їх розвиток на якісно новій технічній основі, і з цієї точки зору воно охоплює воєдино процеси відшкодування і накопичення, що протікають в умовах розгортання науково-технічного

прогресу. У той же час слід зазначити, що відшкодування спожитих засобів праці і накопичення можуть статися і шляхом їх заміни і нарощування на старій технічній основі.

Кількісну характеристику процесу оновлення дає коефіцієнт оновлення, який визначається як відношення обсягу введення основних фондів за даний період до їхньої наявності на кінець цього періоду, і коефіцієнт вибуття, рівний відношенню обсягу вибуття основних фондів за даний період до їх обсягу на початок періоду. Ці коефіцієнти, які визначаються у вартісному вираженні, дають лише загальне уявлення про дійсний оновленні засобів праці.

Наприклад, в результаті зміни цін на обладнання за однаковою вартістю можуть стояти фактично різні кількості коштів праці; з іншого боку, тільки за вартісними показниками важко судити, чи була відшкодована дієздатність вибулих засобів праці на більш прогресивному технічному рівні чи ні. Тому для отримання більш повного уявлення про динаміку оновлення основних виробничих фондів необхідно ще враховувати натуральні показники, що характеризують їх споживчу вартість. Критерієм оновлення основних виробничих фондів, на наш погляд, має виступати зниження сукупних витрат живої і матеріалізованої праці на виробництво одиниці корисного ефекту.

«Метою введення машин - є зменшення вартості, і стало бути, і ціни товару, здешевлення його т. Е. Скорочення робочого часу, необхідного для виробництва одиниці товару ...». Оновлення основних засобів праці на основі відносного зниження витрат в розрахунку на одиницю їхнього корисного ефекту стає вирішальною умовою підвищення ефективності суспільного виробництва.

PrivatBank.dp.ua - Про сайт